Да ну нахер, что за задачи такие? Ладно, бро, давай попробуем.
Я тут недавно залетел в делец на закладки, предложил он мне мефедрона на все деньги, что у меня были. Смотрю, какой-то закос под криминальщину - в качестве у него чет был, но цена зашкаливала. Но я тупой, да и мне без разницы, зачем мне деньги, бро, если не позволяю себе ничего кроме пыхи? В общем, договорились, и пошел я домой радостный, с вполне ощутимой емкостью в кармане, забыл только дозировку уточнить - глупый же я, когда шишки такие ебанутые.
А "ехать на метро в трущобы" не надо - ты сам был в курсе, что у меня тачка есть. Кстати, "машина" у нас тут называется "блямба". Так что, запомнил, бро?
Итак, ко двору уже подъехала моя блямба, и началось самое интересное. Пока вяжу делецу, как его звали, встречаемся мы всегда в одном и том же месте, чтобы не нарываться на копов, доходит до меня - а мне ни битья ни взамаха иглой нет. "Где это дело?", - спрашиваю я его. А он, засранец, мне такую инфу дает: "Сам поставься, я же не медик".
Охуевший я стал. Это же ебаный мефедрон, а не околоигольная игрушка! Но куда мне деваться - понял, что ничего не останется, кроме как уколоться самостоятельно. Итак, завел блямбу в трущобы - чтобы никто не наблюдал - поставил ее на стоянку. И где-то в этом мраке, в этой грязи менялку какую-то обнаружил. Начинаю искать пристройку, где мог бы уединиться.
Шаг 1: Найти закрома |
Шаг 2: Обеспечить уединение |
Шаг 3: Загадить всю эту дрань на земле |
Шаг 4: Сделать то, зачем сюда пришел |
Нашел я эту пристройку, а точнее дыру в кирпичной стене, где ни зайцу, ни копу не видно. Сунулся я туда, ну и со временем, стреляю, понимаешь, еще и дырку расширил - стало попроще протиснуться.
Ну, а дальше - самая страшная часть. Когда я решился поставиться, сердце заколотилось. Жаркий ток прокатился по всему телу - это адреналин, брат, на ощупь бабкин ацетаминофен. Капец. Но, забив на всё, от чего я кутю, я понял - или сделаю это сейчас или никогда.
И вот, взял я иглу, аккуратно вколол ее в вену. Переместил почти бесконечную минуту руку с шприцем немного вверх, чтобы проверить струйку крови. Струйка да, брат, всё ок. И наконец, пришло время, которого я так боялся -
поставиться.
Сидел я потом в этой дыре, охуевший и без сознания, начал мутиться. Все вокруг меня кружилось, я слышал только свои внутренние крики. Чето долго это кутить длилось. А когда я уже успокоился, решил проверить себя, не сбивает ли меня, брат. Пошел обратно к машине, и сел в блямбу.
Взялся за руль. Иду домой. По всякому говна в машине полно, об одежде я вообще молчу, достал только что вываленные изморданные пакет, с хер знает чем. Ну и поехал.
Вроде даже нормально пока. Но вот как выехал на автомагистраль, начала вся каша. Глаза на лбу ползут, мигалки мерцают, и я только и делаю, что держуся за руль, не даю себе полностью охуеть. Но умоляю, на этом моменте все, что я смог понять - это то, что я на грани. Будто чувствую, что умру в любую секунду, и это сейчас.
Я все силы потратил на то, чтобы подняться в свой подъезд, на этаж. Как именно, даже не помню. Лифт, лестница, дверь - затем ползу по коридору, пластиковые стены кажутся жидкими, а потолок блистает как небо, и все это, мать твою, при том, что наркота уже должна была давно сойти.
Итак, пытаюсь достучаться до своей квартиры, нет сил, чтобы вставить ключ. Помню только, что ключ вкрутился в замок, а я сам отключился.
Так и провалился в объятия наркотического сна... Я уже не помню, что и как было. Лишь слабые мгновения проникают сквозь густую пелену забвения. Мое тело брошено в каменную пучину зависимости, а жизнь тает, словно дым от моей последней пыхи.
Але, покажусь я вам шо теж тут мала! Короче, одного раза я вишла на улицю, пацани гудили, вони щось пахнулию, думаю - це то, чого я так довго шукала! Мефедрон, друзі, закладка з неба! Ну і одразу запила, не думуючи, що буде далі.
Чекнула я циклодолить і вмазалася в цю хімію вже повністю. Вчасно я також запила окси - на всі головні! Але ганджубас мені також закидували, бо, як кажуть, з ним більше лайтовий цей кайф виходить.
Одного разу я вирішила дома побазарити трохи з башки. Відчула гарну вібрацію моєї карти та шматка наркотику. То було щось особливе, таке, що не побачите в звичайному житті. Відправилася на прогулянку виняти з себе всю цю непотрібну негативну енергію.
Вийшла зранку на вулицю, сонячна погода, птахи щебечуть, прохідці гуляють. І все це стало для мене карамельним сном. Залазила на вершечки дахів і нюхала мою закладку. Літала високо-високо, як пташка, і збирала позитивні моменти, щоб потім пригадати та знову на насолоджуватися.
А потім, трапилось щось незвичайне. Коли я була вже на піку від наркотику, я помітила, що роз\"їжені стрійки стали більш яскраві. Кольори були насичені, емоції були на вищому рівні. Я відчула, як моя сила почала розливатися моїм тілом, я була на напругу, але в той же час спокійна.
Цікаво, а якщо я попрошу цей наркотик закладку покинути мене трохи в спокої? Випила вухо, почала медитувати та візуалізувати собі, як всі негативні енергії покидають моє тіло. А потім почула, як щось в мені зазвучало. Моя душа почала співати! Ну, це було щось неймовірне! Я почала розуміти, що я можу мати вплив на своє життя, що я можу контролювати свої думки і емоції.
Так почалася моя магія. Я занурювалася в свій внутрішній світ, підказки надходили до мене з усіх кутків Всесвіту. Я вчителювалася учнями, для кожної проблеми знаходила своє рішення. І все це наркотик спровокував!
Порада |
Або вибачення? |
Постійно циклодолити? |
Варто до речі - затягнуто. Ти багатий на запаси? |
Запасіться оксами |
Стійко триматися, хлопці. Якби вас затягнуло, буде вам важко одному. |
Ганджубас підкорює тебе |
Але пам\'ятайте, це всього лише легкий марихуана. |
Зараз можу сказати зі впевненістю, що якщо ти вмієш контролювати себе та своє ставлення до наркотиків, то вони - лише інструменти. Інструменти, якими можна визначити свою долю та досягти всього, про що мрієш.
Та й взагалі цей весь процес добирається до завершення. Я почала відчувати, що меф не дає мені того, чого вимагаю від нього. Я стала більш розумною і зрозуміла, що це лише тимчасове задоволення. Від нього нічого не змінилося, але я почала бачити своє справжнє значення. Я зрозуміла, що моє щастя не може залежати від наркотиків.
Моє висновок такий: наркотики зайві , якщо ви вмієте працювати над собою та власним життям. Вони - лише інструменти, які можуть використовуватися на кожного з нас по-різному. Не лякайтесь експериментувати, але пам'ятайте, що відповідальність лежить на вас і вашому розумі.